Михайло Шаманов розповів, що драма в особистому житті стала стимулом зробити кар’єру

Креативний продюсер і ведучий проекту «Абзац!» (Новий канал) зустрівся зі студентами Київського університету імені Бориса Грінченка

Майбутні журналісти запросили ведучого Нового каналу провести майстер-клас і поділитися секретами професії. Вільних місць в аудиторії не було. Розмова вийшла щирою, цікавою і пізнавальною.

Молодь цікавилася, як можна потрапити у сферу медіа. Михайло як приклад розповів свою історію. Ніхто навіть не знав, що нині успішний ведучий починав продавцем у кіоску:

– Знаєте, у своєму житті мені доводилося багато що робити: працювати біля верстата, продавцем у кіоску, викладачем у школі і перекладачем на підприємстві. Цей досвід мені дуже допоміг. Не важливо, ким людина працювала, важливо, що вона із себе представляє. Я вважаю, що потрібно бути начитаним, комунікабельним, знати мови. Якщо ви хочете працювати у сфері медіа – спілкування для вас це найголовніше, – сказав Михайло.

Ведучий зізнався, що почав займатися журналістикою і пробиватися у професії через нерозділене кохання. Від такого одкровення зал синхронно «охнув».

– Якби не було цієї драми в моєму житті, я зараз перед вами не стояв би. І не був би тим, хто є. Іноді крок назад потрібен для того, щоб зробити два кроки вперед. Від мене пішла дівчина. Вона вирішила зустрічатися з хлопцем, у якого було авто і точка на базарі. У ті часи це було круто. Тоді зрозумів, що мені потрібно довести і їй, і собі, на що я здатний. Почув по радіо про набір радіоведучих. І подумав: «О! Це мій шанс!» Взяв із собою стос документів, мало не піонерські грамоти, і пішов на співбесіду. У мене було п’ять хвилин, щоб розповісти щось на будь-яку тему. Я дуже багато читаю, тому язик у мене підвішений. Мене взяли на стажування. Так все пішло-поїхало.

Михайло говорив із журналістами-початківцями та про емоційну складову новин, і про професійну етику… Адже за всіма канонами журналіст має бути неупереджений.

– У «Абзаці!» є таке правило – якщо ми знімаємо репортаж або розслідування, то журналіст може і повинен брати участь у деяких подіях. Але ми розуміємо, що не можна ставати ні на одну, ні на іншу сторону. Потрібно показувати те, що відбувається насправді. Під час Майдану глядачі хотіли знати, що відчували люди, які там стояли. Що вони їдять, куди вони ходять у туалет, у що одягнені. Ці репортажі були такими емоційними, що ми реально плакали, коли дивилися матеріал на каналі, – продовжує ведучий. – Наш журналіст Льоша Іщенко привіз цікавий сюжет із прифронтового міста. Він розповідав про людей, які щоранку шикуються біля машини, щоб отримати буханець хліба. У натовпі він побачив дитину і дав їй банку консервів. А у відповідь почув: «А можете мені кольорових олівців привезти»?

Михайло працював у гарячих точках, і попередив журналістів, що їм можуть загрожувати.

– Досить часто журналіст працює в агресивному середовищі. Було таке, що нам загрожували, намагалися розбити камеру, пропонували гроші, погрожували вбити. Робили все, щоб ми не писали сюжет. Мені ці спроби здавалися смішними. Але якось я «всерйоз» за себе злякався. Тоді працював на радіо «Континент». Поїхав знімати мітинг бабусь під Верховною Радою. Вони протестували проти приїзду Папи Римського Іоанна Павла ІІ до України. Дізнавшись, що я працюю на «капіталістичному» радіо «Континент», вони сполошилися. А побачивши мою футболку з принтом американського прапора, яку я випадково вдягнув, почали наступати на мене. З криком «Бий капіталіста!» бабусі намагалися розірвати на мені цю футболку. Знаєте, коли, наприклад, ви в лавах мітингувальників, а на вас іде «Беркут», ви можете прогнозувати ситуацію. Розумієте, що зараз будуть бити палицями. Тому потрібно бігти, ховатися або падати. Але чого чекати від бабусь, які хочуть тебе розірвати – складно уявити, – сміється ведучий.

Зустріч тривала більше години. Відповідаючи на останнє запитання – про плюси й мінуси роботи на телебаченні – Михайло усміхнувся:

– Я якось не плюсував і не мінусував, – сказав він. – Плюс – спілкування з людьми, ти про все дізнаєшся першим і робиш свою улюблену справу. Мінус – відсутність повноцінного сну, мало часу для сім’ї та… ніколи зайнятися різьбленням по дереву.